У південній частині міста, в районах вулиць Дитячої Комуни, Лермонтівської та Старого Бульвару, на живописних схилах правобережної частини р. Тетерів, на площі близько 36 гектарів розміщується центральний парк культури і відпочинку ім. Ю. Гагаріна (Рис. 1).
Ця місцевість вже давно приваблює мешканців і гостей міста своєю красою і мальовничістю, зеленими насадженнями, чудернацькою скульптурою, зонами відпочинку, різноманітними атракціонами, де можна добре провести час, відпочити з рідними, близькими та друзями. Але не тільки цим цікава територія парку. Виявляється, що вона приховує багато таємниць і несподіваних знахідок.
Так, наприкінці ХІХ ст. на його території, ближче до схилу р. Тетерева, було знайдено золоту римську монету ІІ ст. н.е.
Вважають, що на його території розташовувалося християнське кладовище, яке пов’язують з єзуїтським монастирем XVIII ст., що розміщався на Юридиці.
Тут свого часу оселився, збудував величний палац і заклав ландшафтний парк барон Іван Максиміліанович Шодуар. До речі, у довідковому видані “Список усадеб города Житомира и его предместий”, виданого у 1909 р., зазначено, що він мешкав у будинку № 28 по правій стороні вул. Бульварної.
Відомо, що у 1919 р. в межах садиби барона, в декількох могилах, замаскованих під городи, були таємно поховані жертви злочинств надзвичайної комісії Житомирського радянського військово-революційного комітету. Тут, зокрема, було поховано осадного коменданта м. Житомира Костя Гнатовича Возного.
Ходять також чутки про надзвичайно великі коштовності сховані у підземеллях шодуарівського палацу, від якого на сьогодні, як вважають, переважно нічого не залишилося.
Нещодавно, з дозволу керівництва парку, у супроводжені краєзнавця Валерія Павловича Скорікова, науковці обласного краєзнавчого музею мали можливість оглянути територію парку, ознайомитися з його історією і пам’ятками, у тому числі з таємничими, овіяними легендами підземеллями.
Прохід до першого з них 5 – 7 років тому з’явився внаслідок провалу неподалік будівлі адміністрації парку (Рис. 2 – 3). На перший погляд нічого особливого, звичайна яма, на чверть засипана будівельним і побутовим сміттям. Чи мало таких у місті ? Але коли спустилися до низу, то були надзвичайно вражені від побаченого. Відвідувачі парку навіть не здогадуються і не уявляють, що ховається в глибині землі під шаром асфальту і ґрунту. Спускаємося до низу через вузький лаз і попадаємо в зовсім інший, покритий непроглядною темрявою світ. Через проміні ліхтариків ми побачили доволі високі і просторі приміщення з міжкімнатними переходами. Спостерігалися віддушини, металеві рейки-балки, кріплення, металеві окуття з петлями для двостворчастих дверей, рештки комунікацій. На окремих ділянках стіни підземелля були покриті чорною кіптявою, очевидно, від пожежі. На жаль, більша частина цих споруд виявилася засипаною (Рис. 4 – 6).
Другий прохід виявлено на північний схід від першого у стіні підсобного приміщення, закладеного цеглою. Там також зафіксовані глибокі підземні просторі і вузькі приміщення з переходами, сліди засипки і закладки (Рис. 7, І-IV). Тут було виявлено цікаві артефакти, в числі яких дерев’яні колеса, металеві вісі і гайки-заглушки до них, гіпсові скульптури радянського часу та інше. Адміністрація парку передала музею рештки керамічної ліпнини та уламок мармурового виробу, які були знайдені у підземеллях парку, а також цеглу з клеймом (Рис. 7, V).
Виходячи з місця розташування провалу та конфігурації підземель, припускаємо, що вони були пов’язані з підвальними приміщеннями палацу, збудованого на початку ХХ ст. (Рис. 8). Його власником був відомий колекціонер, бібліофіл і меценат барон І.М. Шодуар (1859-1919). Відомо, що наприкінці 1943 р. будівля постраждала від пожежі, а в 1951 р. з огляду на її аварійність була знесена. Від колись величного палацу залишилися лише нікому невідомі, напівзасипані і занедбані, досі не досліджені підвали.
В подальшому планується продовжити обстеження території і складення детального плану підземних споруд парку. Подорож до підземного світу Житомира триває.
07.07.2019 р.
Старший науковий співробітник
відділу досліджень музею О.О. Тарабукін