Історична частина м. Житомира багата на різноманітні об’єкти культурної спадщини, в числі яких пам’ятки архітектури. Серед найдавніших з них, що збереглися і можна сьогодні побачити, є келії єзуїтського монастиря в районі Юридики (1724), католицький костел на Замковій площі (1746) та капличка Святого Миколая на Охрімовій горі або урочищі Кокрин (1788). До їх числа краєзнавці відносять й двоповерховий будинок по вул. Кафедральній, 3 (Рис. 1, 1-3, Рис. 2, 1-2). Що ж то за будинок?

Як засвідчує закріплений на стіні з боку скверу охоронний знак, тут у XVIII ст. розміщався орган міського самоврядування – магістрат (Рис. 2, 3). Будинок є пам’яткою архітектури. Згідно наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 2 червня 1999 р. № 128, будинок по вул. Кафедральній, 3 було внесено до Державного реєстру національного культурного надбання (пам’ятки містобудування і архітектури України), охоронний № 1088.

Однак щодо дати зведення будинку та періоду функціонування в ньому магістрату існують різні, дещо суперечливі думки. Так, історик Л.А. Коваленко у 1951 р. в нарисі “Житомир” стверджував, що будинок було споруджено у XVII ст., відповідно вважав його найдавнішою спорудою в місті.

Краєзнавці О.Є Опанасюк та Ю.Л. Каповський вважали, що пам’ятка з’явилася дещо пізніше – у XVIII ст.  

Г.Г. Синяков в історико-архітектурному нарисі, який побачив світ 1968 року, відносив будинок до ХІХ ст.

В.І. Курмакова та Є.В. Тиманович, автори розділу ілюстрованого довідника “Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР”, присвяченого об’єктам архітектури Житомирської області, виданого у 1985 р., дещо звузили датування будинку першою половиною ХІХ ст. 

Науковці М.Ю. Костриця та Р.Ю. Кондратюк у своїх дослідженнях уточнили, що будинок по вул. Кафедральній, 3 було зведено у 1807 р.

А от відомий багатьом житомирський краєзнавець Г.П. Мокрицький стверджує, що зазначений будинок з’явився у цій місцевості у другій половині  ХІХ ст. Про це, зокрема, свідчить оздоблення на фасаді будинку в стилі неоренесансу.  

Отже, появу будинку по вул. Кафедральній, 3 більшість дослідників відносять до першої половини ХІХ ст. Водночас, усі без винятку вважають, що в ньому містився магістрат. Але на підставі яких джерел це було визначено? Більшість авторів, на жаль, відповідь на це питання не дають. Заперечень щодо існування магістрату у Житомирі у мене особисто не виникає. Дійсно був, і про це нижче. Однак, виникає сумнів і відповідно питання чи взагалі пов’язаний з означеною установою будинок на Кафедральній, 3. Спробуємо далі разом з’ясувати.   

Передусім слід зазначити, що архівні джерела, які могли відкрити багато цікавого, зокрема, пролити світло на історію будинку магістрату, на сьогодні на жаль не опубліковані. Дещо могли б прояснити ситуацію картографічні матеріали. Але й з цим проблема. Останні переважно зберігаються у відомчих та приватних зібраннях, доступу до них немає, вони не відомі широкому загалу. Хотілось, щоб дослідники не ховали раритети, а присвятили частину свого часу вивченню і публікації рідкісних та невідомих багатьом історичних документів і, зокрема, планово-картографічних матеріалів. Зрозуміло, що це забирає багато часу, але він буде втрачений недаремно, відкриє врешті доступ на досі невідомі і корисні для різноманітного плану досліджень дані. Переконаний, що сучасники і нащадки Вам за це будуть дуже і дуже вдячні.   

Але повернемося до порушеного питання. Не зважаючи на інформаційний вакуум, нам з люб’язного дозволу власників зібрань все ж вдалося ознайомитися з деякими картографічними матеріалами. І що ж ми там побачили?

Так, на рідкісному плані міста 1781 р. на місці, де нині розташований відомий нам будинок, зображено дві земельні ділянки, позначені номером 40 та латинською літерою L (Рис. 3). Із експлікації до плану дізнаємося, що перша належала пану Піотровському, а друга – житомирському земському судді вельможному пану Букару (Рис. 3, 1). Територія поруч не відображена, оскільки ця частина плану пошкоджена. Визначити ситуацію допомогла копія того ж плану складена свого часу П.Н. Абрамовичем (Рис. 3, 2). Між ринком (“крами жидівські”) та власністю Букара, позначена ділянка під № 23, що розташовувалася при плаці юрисдикції і належала пану Левандовському. В матеріалах П.Н. Абрамовича він згадується у статусі президента. На думку Г.П. Мокрицького – очільника міського магістрату. А от власне будинок магістрату на означеному плані не позначений і в експлікації відомості про нього відсутні. 

Подивимося на інший план міста, появу якого відносять до початку ХІХ ст. Навпроти дерев’яної церкви (в експлікації – Святої Трійці), під № 13 позначено “обывательский каменный дом” (Рис. 4, 2). Дещо західніше від нього, під № 8, зображено двоповерхову, на кам’яному фундаменті, величну дерев’яну споруду – палац правителя губернії із залою для зібрання дворянства (Рис. 4, 1). Східніше, під №№ 9-10, позначені дерев’яні і кам’яні купецькі крамниці, тобто, ринок. Між палацом, “обывательским” будинком та далі до ринку нічого, у тому числі магістрату, не позначено. Можна припустити, що на той час ця територія була вільна від забудови.

На плані Житомира, датованого 1845 р., на досліджуваній території під № ХХ позначено ділянку в плані квадратної форми. По її периметру, у східній частині, в напрямку до ринку та на кутах у західній частині, розташовані дерев’яні споруди. В експлікації зазначено, що це “Съезжий двор” (Рис. 5, 1).

Така ж ситуація простежується і на плані 1852 року, де позначено ділянку під № ХІІ (Рис. 5, 2-1).

На наступних планах середини ХІХ ст., в межах сучасної ділянки по вул. Кафедральній, 3, можна побачити наступне. На першому – нанесену олівцем будівлю, очевидно, проектовану (Рис. 6, 1), а на другому й саму будівлю, муровану (Рис. 6, 2). Нам невідомо, який вид мав будинок у ХІХ – на початку ХХ ст., але завдяки роботам С.С. Гамченка ми маємо змогу побачити його на рідкісному фотознімку, зробленого влітку 1925 р. (Рис. 7)

Таким чином, виходячи із наведених картографічних матеріалів кінця XVIII – середини ХІХ ст., пов’язувати будинок по вул. Кафедральній, 3 з міським магістратом немає ніяких підстав.   

Стосовно магістрату у Житомирі, то його появу Г.П. Мокрицький, Р.Ю. Кондарюк та М.Ю. Костриця відносять до 30-40 рр. XV ст. та пов’язують це з наданням місту магдебурзького права.

До речі, мало кому відомо, що на південно-східному куті газону на початку вул. Кафедральної, свого часу було встановлено дошку, на якій в 6 рядках засвідчено, що “Тут поруч з будівлею колишнього магістрату / буде встановлено пам’ятник / Магдебурзькому праву / яке Житомир отримав 1432 року / і жив за ним понад чотири століття”.

Дослідники вважають, що вперше Магдебурзьке право Житомир отримав у 1432 р., але остаточно воно було затверджено привілеєм короля Казиміра Ягеллончика 6 лютого 1444 р. Цим документом, зокрема, місту надавалося право на створення власного органу самоуправління – магістрату. Чи був реалізований наданий привілей в той час і створено у місті магістрат достеменно невідомо. Більш того, на сьогодні привілеї 1432 та  1444 рр. поки що нікому відшукати не вдалося, можливо були втрачені або зберігаються в закордонних архівах чи приватних зібраннях. Будемо сподіватися, що колись, можливо, їх знайдуть.   

Відомості про магдебурзьке право та магістрат у Житомирі в період з середини XV – до 1 половини XVIII ст. відсутні. А от окремі дослідники наводять дані, які дозволяють впевнено говорити про функціонування у місті магістрату у другій половині ХVIII ст. Історик, краєзнавець, фольклорист-етнограф, архівіст, бібліограф та педагог П.Н. Абрамович, досліджуючи на основі різноманітних джерел діяльність у Житомирі комісії Boni ordinis (Доброго порядку) наприкінці XVIII ст., згадує про такий цікавий факт. Комісія почала свою діяльність у місті 10 квітня 1779 р., саме в той час коли магістрат і міщани почали свою акцію проти житомирського старости Каетана Ілінського, що цікаво, у справі “привернення їх до магдебурзького права і міщанських вольностей”. Більш того, в люстрації Житомирського староства 1789 року знаходимо стислі відомості про діяльність у Житомирі магістрату.

М.Ю. Костриця ґрунтуючись на матеріалах П.Н. Абрамовича вважав, що новий магістрат було створено на основі Ординації 1 липня 1788 р., але де саме не зазначає.      

Г.П. Мокрицький на основі аналізу різних джерел стверджує, що перший магістрат розташовувався на місці нинішнього Замкового майдану. Другий будинок почали зводити наприкінці XVIII ст. на західному боці колишнього майдану Ринок. Однак, загальноміські пожежі унеможливили його подальше будівництво. Тривалий час вона перебувала у занепаді. Звертає увагу на те, що вона згадується в переліку об’єктів нерухомості Житомира, датований 1789 р. Водночас дослідник стверджував що будинок магістрату в Житомирі, при цьому не уточнює який саме, було введено в дію у 1805 р. і функціонував він до 1836 р., допоки не був повністю замінений міською думою.   

Відповідь на питання, то де ж розміщався магістрат, дають картографічні матеріали. Так, на плані Житомира початку ХІХ ст. в районі південно-східного кута сучасної Замкової площі, позначено будівлю під № 12. В експлікації чітко зазначено, що це “городовой магистрат деревяный” (Рис. 4, 3). Пізніше, орієнтовно наприкінці 40 – на початку 50-х рр. ХІХ ст., будівля органу міського самоврядування перемістилася на вул. Велику Бердичівську (Рис. 5, 2-2). При цьому на ряді планів в експлікаціях вона позначена як “міська дума” (Рис. 8, 1), а на одному ще збереглася стара назва установи – “магістрат” (Рис. 8, 2).         

 

13.01.2020 р.

Старший науковий співробітник

відділу досліджень музею                                                                        О.О. Тарабукін